Для мене зрілість до непристойності в простому.
В умінні про себе подбати.
Голодний? Наситься.
Холодно? Зігрійся.
Дує? Пересядь.
Болить? Не терпи.
Любиш? Скажи.
Не любиш? Скажи тим більше.
Погано? Зроби, щоб було краще.
Добре? Не пробігай.
Просто зроби паузу і отримай задоволення.
Зробилось боляче?
Зверни на це їхню увагу.
Не чують?
Спробуй ще.
Знову не чують?
Втрачай.
Навчися давати.
І це, не про гроші.
Зовсім не про гроші.
Хлопчик стає чоловіком, в тому числі, коли перестає лише споживати.
Навчися давати.
Дівчинка стає жінкою, в тому числі, коли перестає лише віддавати.
Навчися брати.
І нарешті навчися розрізняти потребу і любов.
Вразливість і слабкість
Піклування і опіку.
Доброту і підлеглість.
Довіру і дурість.
Агресію і насильство.
Я думаю, що багато хто це відчуває на несвідомому рівні.
«Серце не обдуриш…» — пам’ятаєш?
Це саме про те саме.
Але не багато хто знаходить у собі сили зізнатися.
Наприклад, у тому, що їхня історія не про Любовь.
А про нужду.
Зрілість, як і м’язи.
Можна наростити.
Потрібно лише зрозуміти для чого це тобі потрібно.
Ігор Ларін